Мені було 21 рік, як я народила Вероніку. Петро розумів, що в нього є донька, але особливої уваги заробляю грошей не приділяв. Я часто пропонувала йому поїхати на заробітки, але він говорив:» Тобі треба гроші ти їдь, а мені й тут не погано». Я розуміла що з таким чоловіком далеко не поїдеш і ми вже майже на нулю. Тоді вирішила, що пора мені брати все у свої руки. На той час дружила з дуже щедрою, доброю людиною вона мені замінила всіх, саме їй могла довірити всі свої секрети це була моя сусідка Василина. Вона мала маленьку дитину 5 річного Олеся коли їй розповідала свою критичну історію, дівчина запропонувала допомогу, й сказала, що поглядить мою Вероніку поки я зароблятиму кошти, а там якось розрахуємось. Я послухала її та все ж наважилась поїхати в Італію, тоді розуміла, що і страшно доню залишати, але бідне життя теж не хотілося їй давати.
Минали роки донька росла я подрузі регулярно відправляла кошти тоді бачила як їй комфортно в цій сім’ї, Василина справді мала добре серце й вона ніколи не обділяла мою доньку, а скажу більше вона розуміла важливість їхньої дружби й навіть більше дозволяла Вероніці ніж своєму синові Олесю. Петро мій чоловік був байдужий до донечкий й скільки я йому не говорила щоб той приділив хоч якусь увагу все було марно, може 2 рази навідався і то в п’яному стані, й ніколи не телефонував до Вероніки. Донька все відчувала й ніколи не мала до нього прив’язаності, більше того вона його соромилась.
Коли я вже достатньо зміцніла вирішила повернутися в Україну, щоб відкрити власну справу, але на моє здивування подзвонила Вероніка й сказала:
-Мамо я не хочу, щоб ти поверталася, ти звичайно важлива для мене, але я 17 років прожила з Василиною та Глібом вони стали мені батьками я не хочу жити з тобою, а коли ти приїдеш все зміниться….
-Що ти таке кажеш доню я люблю тебе
-Я теж тебе люблю, але ти краще залишся, скоро виходить нова модель айфона 16 про макс, то подаруй мені на 18 річчю. Все мені треба бігти думаю ти мене почула.
Я тоді стояла в ступорі не знала чи їхати, чи ні.. Все ж наважилась приїхати, телефон купила й думала донька зрадіє. Коли прийшла в ліцей де навчається Вероніка на превеликий жаль вона не зраділа, в дівчинки почалася істерика вона вигукувала : “навіщо ти приїхала, не хочу тебе бачити, забирайся геть…»
Я зі всіх сил намагалась її заспокоїти, але все було марно.. тоді я вийняла новий смартфон, дівчина глянула посміхнулася й сказала:
-я знала що ти його мені купиш…
-Може тепер нормально поговоримо?
– Та що говорити ми давно чужі люди мені треба від тебе тільки гроші я не відчуваю до тебе тепла як до матері, все в минулому ти пропустила важливі моменти про що з тобою зараз говорити мамо?
-Але… я ж для тебе старалась…
-Все ти мене побачила, я жива здорова, як бачиш за тобою не скучаю, тепер купи квиток на літак і їдь звідки приїхала…
Я тоді стояла на краю прірви, вона стала такою чужою, моє серце обливалося холодною кров’ю, тепер дійсно все змінилося я для своєї доньки стала чужою…
Коли прийшла до Василини та мене заспокоювала, мовляв, в неї такий вік їй потрібен час і краще буде якщо я залишуся, все буде гаразд, тоді говорила подруга..
Я послухала Василину й дійсно з часом наші відносини стали трішки кращими, але вчора ми знову посварилися, виявляється Вероніка завагітніла від якого хлопця про якого говорити не хоче, зараз моя дівчинка благає щоб я дала кошти на або_рт, я місця собі не знаходжу від почутого, як вона могла таке вчинити, про що вона тоді думала, я не знаю як зараз поступити, адже вбивати свого внука мені не хочеться й калічити життя юної доньки теж не бажаю, як мені поступити може ви мені підказати?
