Життя це дуже непередбачувана річ. Сьогодні ти пишаєшся дітьми, а взавтра вони намагаються витиснути тебе зі свого життя. Так і сталося в моїй сім’ї, мій Син Олесь 2 роки тому одружився. Ми звісно не з заможньої сім’ї й все що могла йому дати то дала. Зараз вони живуть зі мною оскільки орендувати дорого. Але місяць тому до мене в спальню увірвався син з невісткою і попросили дещо змінити. Вони обоє вимагали, щоб я жила в прихожій оскільки до них часто приходять друзі та поселити їх немає де, тому вони просять кухню не займати, бо вечорами вони люблять довго балакати за кружкою чаю, а просто жити в коридорі, я як це слухала в мене на обличчі з’явилася роса, я не могла стримати сліз, мої діти виганяють мене з власної кімнати.
Тоді не стала перечити, адже невістка Наталія і так виїдає весь мозок моєму синові. Тихо зібрала речі та переїхала в прихожу, діти дуже раділи цьому і тепер у нас в дома все частіше лунає гам, сміх, гучна музика. Були такі дні що до моїх молодят викликали поліцію, й коли вони бачили як я лежу в куточку, тихо пускали голови й удавали що не бачать.
А вчора знову сусіди нажалілись на мого сина. Поліцейські приїхали інші вони не стали розбиратися, а одразу слали протокол, коли пройшли в прихожу й побачили цю картину, запитали:
-А хто є власником цієї квартири
Я тихо відповіла: «Я є власник, а що?»
-Ви? То чому ви в прихожій спите, вас тут ображають?
-Ні що ви
-Так шановні маму переселити в кімнату і якщо ми ще раз сюди завітаємо, то вам доведеться з’їхати, ви нас почули?
– Так…
З того часу мої діти почали вести тихий образ життя, я нарешті відчула в хаті тишу і спокій, тепер знову живу у своїй кімнаті, це краще що могло статися.
