Вікторія мешкала неподалік Києва у маленькому, затишному будинку з власним садом та городом. Все життя вона любила господарство, тому не хотіла переїжджати до столиці, хоча мала там квартиру. Тим паче зараз, коли все нагадувало про рідних дітей, яких вона вже ніколи не побачить…
Втомлена після роботи в саду, жінка часто сиділа на лавці біля двору і дивилася на свій сад. Її сни повторювалися вже багато років — маленька Оля сиділа на її колінах та розповідала якусь історію, а в кімнату заходить син і вітає її зі святом, то був її день народження. Вікторія прокинулась з мокрим від сліз обличчям. Пройшло дев’ять років, як на той світ відійшла її донька — рапт _овий інсульт, і шість, як розб _илаcь у страшному ДТП синова сім’я. Всі ці роки бабуся шкодувала лише про одне — що не могла бути поруч у той момент. Життя без рідних здавалося пустим.
Одного дня до неї підійшла маленька дівчинка з сусіднього двору: «Бабусю, можна з вами поговорити? Ви моя бабуся? Можливо ви вже старенька і не пам’ятаєте що ми ваша родина?» Дівчинка пояснила, що сплутала Вікторію зі своєю бабусею, яку колись бачила на світлині, вона дуже хотіла мати бабусю, якої вже, на жаль, не було. Але тепер ця помилка стала справжнім подарунком долі для обох.
Та тепер, коли маленька дівчинка познайомилася з нею Вікторія відчула несподіване тепло. Дівчинка виявилася дуже товариською і щодня приходила до бабусі на лавку, щоб поговорити. Вони ділилися думками, розповідали про родину, друзів, дрібні радощі та печалі.
-Доброго дня, це до вас моя Юля бігає? Ви вибачте, будь ласка, так сталося, що немає в неї рідної бабусі, а ви чимось схожі на мою маму, от вона і вважає вас бабусею.
-Та що ви, не хвилюйтеся, ваша Юля мене до життя повернула. Вона єдина втіха для мене, хоч вона мене бабусею зве.- сказала Вікторія молодій сусідці.
Дівчинка Юля і її батьки стали частими гостями у Вікторії. Жінка що втратила всю родину навіть не сподівалася на те, що зможе знову радіти життю, не хай і плаче ночами в подушку за своїми дітками, та все ж в день вона для когось стає бабусею. Вікторія знову відчула сенс життя, раділа щоденним зустрічам і стала по-справжньому щасливою, через те, що вона ще комусь потрібна в цім житті.
