Богдан ріс, слухаючи від батька різні історії про те, як його мати безсовісно покинула їх, коли він був ще немовлям на той час Богданові було 2 рочки. Він свято вірив у цю версію, оскільки не мав іншої інформації про маму. Однак Богдан був дуже любо питною дитиною, він був не такий як всі інші діти. Хлопчик не сидів днями ночами в телефоні, а постійно шукав різні здогадки про маму, адже не міг прийняти ту інформацію про яку йому постійно говорив тато. Богдан вперто гортав альбоми, шукав журнали чи не загубилася хоч якась інформація, але це все було марно. Хлопчик вже й змирився, що нічого не знаходив.
Одного ранку, шукаючи іграшки на горищі, Богдан натрапив на ящик який був міцно зафіксований, коли підійшов до нього ближче й відкрив побачив різні документи та фотографії матері, коли став читати, що там написано засумнівався в правдивості розповідей батька.
У ящику були листи від матері, які вона писала батькові кожного місяця. Про те як слізно благає батька дозволити бачитись з сином, як безмежно любить його і все б віддала, щоб зустрітись з ним.
Також Богдан знайшов листи, які описували судові засідання де матір боролася за право опіки над сином.
Богдан з трудом вірив прочитаному. Він вирішив зателефонувати за номером телефону матері який вказаний в листі, але на жаль номер був недоступний. Тоді Богдан вирішив серйозно поговорити з батьком:
-Тату, я знайшов старі листи на горищі від мами. У них вона пише, що любить мене й хоче бачитись зі мною, а ти не даєш їй право. Як ти це поясниш?
– Я думав, що роблю правильно. Я думав, що тобі буде краще без неї, розумієш я любив її, а пішла від мене, тоді вона мені зробила боляче, пробач сину!
– Я вірив тобі все життя, ти для мене був авторитетом, а тепер.. як жити з тобою? Ти зруйнував нашу довіру! Я не знаю, чи зможу пробачити тобі за це…Ти брехав мені все життя!
– Я думав, що роблю правильно й нам обом буде краще без неї, ще раз прошу пробачення сину.
В той день Богдан вимагав від батька, щоб той завіз його до матері, це був бентежливий момент для всіх. Вони їхали майже 2.5 години мама жила у тітки в селі Забороль на Волині. Коли під’їхали до будинку на грядці сапали дві жінки картоплю, Богдан голосно вигукнув:
– Мамо я тут, твій син знайшов тебе!
– Сину, любий мій хлопчик, не можу повірити! Нарешті ти все знаєш! Я так рада тебе бачити..
Богдан з мамою так довго розмовляли, батько Богдана з машини не виходив.
У висновку Богдан з мамою спільно прийняли рішення проживати у місті де Богдан закінчує школу, тепер Богдан живе у мами, з батьком майже не бачиться, він не може пробачити йому таку брехню.
