Мене звати Любомир, я людина похилого віку мені 70 років, я все можна сказати своє життя прожив, багато чого нажив, більшу частину свого буття на цій землі присвятив праці, спочатку в колгоспі працював,на фермі, нпізніше на фабриці а вже потім були цікавіші професії: водій, продавець, черговий, охоронник, військовослужбовець, пізніше відкрив власний бізнес і вже продовжував в цій ланці, зараз свій бізнес вирішив передати синові й задумаюсь над тим щоб переписати на нього будинок в якому живу,та земельні діляни в мене їх 5, думав, щоб після того, як мене не стане йому не створювати лишніх клопотів.
Вранці зібрався й пішов до нотаріуса який працює неподалік моєї вулиці.
Відразу побачив що хлопчина хоч молодий, але спеціалізується на своїй справі, вміє переконливо схиляти до правильного рішення. Коли розповів, що прагну переписати будинок, землі й все майно на сина. Нотаріус уважно прослухав моє рішення і після того вперто заперечував над моїм рішенням й наполіг на тому щоб я добре подумав, та порадив передати майно спадщиною, оскільки неодноразово зустрічав моменти де діти забувалися про батьків відразу ж після отримання бажаного і це ще не все, бували і такі випадки коли після підписання документів діти здавали батьків, тіток, дядьків, дідів.. в безпритульні будинки.
Коли слухав ці історії в мене піднявся тиск, в голові паморочилось, невже так буває? Як же так?
Я відразу передумав приймати поспішливе рішення й написав ист про спадок, аже я не бажаю на старості літ просити милостиню. Я звісно довіряю сину, але знаю невістку Катю вона в нього транжирка ще та, все протратить, а потім скаже що нічого не було. Й до того ж в мене з нею не дуже хороші відносини. Хай після того, як мене не стане все що хочуть роблять, а поки я живий буду все тримати у своїх руках.
Я міцно обійняв талановитого хлопця який працює нотаріусом й побажав вдячних клієнтів й успіхів в процвітанні власної справи.
Й потихенько літнього дня в хорошому настрої пішов додому снідати й займатися своїми справами.
