Мене звати Катерина, я заміжня 4.5 роки й маю люблячого чоловіка, якого звали Дмитро. На свій день народження Дмитро вирішив зробити щось особливе та поїхав до Іспанії, аби святкувати свій ювілей 35 років.
Я не могла поїхати з Дмитром оскільки мені не дали відпуск, я працюю в редакції журналу« Новини про новини» у нас дуже насичений графік роботи, ми багато працюємо з 8-21 години 6 днів на тиждень. Я розуміла що день народження чоловіка це особливий день й не стала заперечувати його планам, адже він про це говорив майже 3 місяці.
Тоді підтримувала його рішення, сподіваючись, що він повернеться з новими враженнями та подарунками.
Проте, після його від’їзду минуло два місяці, а Дмитро не повертався. Замість цього він почав все рідше телефонувати й надсилати повідомлення, постійно був зайнятий. Одного дня, я збиралася на роботу в 7: 30 несподівано до мене завітала теща, вона була не сама, а з нотаріусом, розмова була лаконічна й коротка:
– Катя телефонував Діма казав, щоб тобі передати в Україну він не повернеться найближчих 4 місяці, в нього все добре, на день народженні в клубі Дмитро познайомився з Ельвірою, зараз в них все серйозно, й ця дівчина вагітна від нього,
– А як же я ми ж не друзі, а чоловік з дружиною, ви що жартуєте?
– Ні, я серйозна як ніколи! ти замітила, що я не одна, мій син вимагає, щоб ти відмовилась від вашої квартири, й переписала на мене дарчу, оскільки більшу суму вклав Дмитро й ремонт він робив..
– Ви що знущаєтесь, куди мені йти я теж сюди кошти вкладала, це мій дім
– Так давай не затримувати людину, сідай підписуй, а там дальше вирішуй з Дмитром.
Тоді я вирішила набрати до Дмитра, щоб той все пояснив, але він не брав трубку, все не відповідав, свекруха продовжувала тиснути на мене, але я сказала що такі рішення спонтанно не приймаю, все обдумаю й зателефоную. Пройшло трохи часу, я так і не зв’язалася з чоловіком. Вчора він прилетів з новою коханою в Україну, в той день ми зідзвонилися для того, щоб про все поговорити, чоловік прийшов не один, а з Ельвірою, в неї вже явно було видно живіт, й вони світилися від кохання, я розуміла що я дійсно тут лишня й не стала заперечувати коли чоловік говорив про розлучення, хоча я повірити не могла своїм очам, мені здавалося що це все сниться і я зараз проснуся, але ні це правда. Ми зійшлися на думці що Дмитро дає мені ту суму яку я вклала й квартира, залишається йому. Я допила каву, й пішла дорогою в нікуди. Я не хотіла зробити паузу, але робота не давала мені сумувати, можливо й краще що я була в роботі, й не мала можливості зосереджуватися на думках.
Зараз мені 45, я не одружена, але нарешті купила собі житло. Я так і не наважилась змінити роботу, адже тепер вона основне джерело радості, саме там я потрібна. Щодо Дмитра, я часто їх зустрічаю в парку їхня донечка вже ходить в школу, вона справжня копія батька, мабуть, у них все добре.
