Так сталося що я забрала зі сім’ї свого чоловіка Сергія. Це вийшло випадково на одній з конференцій на тему «Дослідження ДНК та РНК» ми активно проводили час, обоє були п’яні ну і звісно разом прокинулися в одному номері й з того часу ми стали ближчими. В нас завжди є спільна мова, ми багато розмовляємо про наші робочі питання, адже робота з ДНК дослідженнями це є дійсно серйозно. Сергій довго вагався який зробити йому вибір, я не наполягала на тому щоб він залишав сім’ю, адже розуміла, що він сам повинен прийняти рішення, щоб пізніше не винити мене. Але я бачила як він прихильний до мене, як він не хотів йти додому, як постійно його дружина погрожувала що якщо вона побачить разом, то буде нам лихо. Але чесно кажучи нам тоді було так смішно, ми почувалися як студенти яким по 18, а мама сварить нас за поганий вчинок. Скільки тоді я начулася про себе від Орисі, і взагалі я могла не слухати, але я намагалася сказати що я не винна, що кохаю Сергія.
Після однієї зі сварок Сергія з Орисею о 5 ранку до мене подзвонили у двері, я відкрила, а там на порозі був мій коханий чоловік з валізами, перше що він сказав: «Нарешті я це зробив», тоді я пищала від захвату адже, я розуміла, що тепер ми будемо разом.
Й справді який це кайф прокидатися вранці разом, Сергій вже не метушився, в дома відчувалася атмосфера душевного спокою.
Але останні 2 тижні Орися як будь-то сказил_ася дзвонить мені щодня. Її голос повний відчаю, вона просить, благає, навіть плаче, щоб я відпустила Сергія і повернула його їй та її дітям. Її слова завжди однакові, я їй пояснюю, я його люблю, але силоміць не тримаю, Сергій може сам піти якщо захоче, але Орися просто не розуміє одну річ: Сергій сам не хоче повертатися до неї.
Я розумію, що вона любить його, що їй боляче розуміти й сприймати те що в нього є інша, але це його вибір. Він прийняв рішення залишитися зі мною, а не з нею. Я не змушувала його, і не хочу я теж хочу бути щасливою, коханою і я заслуховую на те щастя. І хоча я розумію її біль, я не можу зрадити те, що ми маємо з Сергієм.
Останнім часом Орися почала стала частіше згадувати про дітей Катерину та Володимира, намагаючись викликати в мене жалість. Вона каже, що діти сумують за батьком, що вони плачуть й вечорами не можуть заснути без нього, особливо Катя, не розуміючи, чому їхній тато не повертається додому. Я чую в її голосі спробу вплинути на мене через їхні сльози, та постійні дзвінки, але це викликає лише відчуття безвиході.
Я знаю, що Сергій не хоче, щоб його діти були інструментом для шантажу й він про це постійно говорив Орисі, та ще я чула, як він їй говорив, що хоче залишатися в житті своїх дітей, але не коштом власного щастя. Я розумію, що це складна ситуація, і серце рветься від думки про страждання дітей, але вирішувати за нього я не можу.
І ось знову телефон дзвонить. Я бачу на екрані ім’я Орисі, і знаю, що знову почую її голос, знову вона буде плакати, кричати та вимагати. Але, я більше не бажаю слухати ті слова знову, адже моя відповідь є незмінною, й немає сенсу знову повторяти.
