Мене звуть Каріна, я переїхала з Луганська в м. Луцьк. Не одружена, дітей поки не маю, але дуже хочу в майбутньому.
За професією я бухгалтер. Але маю дуже гарне хобі це малювання по тілі це не є щось там не зрозуміле, а звичайні малюнки.
Коли настає неділя я іду на дитячий майданчик, відкриваю фарби та вже дітки стоять в черзі, адже знають що я намалюю все що вони попросять.
За свою роботу гроші не беру, я просто насолоджуюсь гарними емоціями.
Але інколи не розумію людей які негативно відносяться до мого мистецтва.
Сьогодні повз майданчику йшла бабуся їй близько 70 почала бурмотати:
– Навіщо ти їм ті потворні малюнки малюєш, ти ж сама не знаєш з чого зроблена ця фарба, в дітей може бути алергія
– Шановна, я перепрошую, але я нікого не змушую,та й малюнки узгоджую з малечою, їм це подобається та й мені теж.
Буває хтось робить компліменти.
Але я не звертаю ні на кого уваги, хто поважає дякую, хто ні дякую, адже скільки людей, тільки ж і думок, чи не так?, як ви гадаєте?
