Ми з Юлею живемо 10 років в нас народилася донька Ніка. Коли були пологи я так перейнявся родами що втратив свідомість й коли прийшов у свідомість зрозумів що я тато 3-кг 700 грамів щастя я тримав на руках.Я хотів кричати від щастя про те що я найкращий тато.Але жінка моя реагувала по іншому, вона вимагала, щоб дитину забрали на 2-3 години, щоб вона відпочила. Їй зовсім не хотілося няньчитись з дитям…
Це так не звично.Я намагався налагодити їхній контакт, але мені погано вдавалося Юля верещала як навіжена й просила побути однією, на очах в неї велися сльози, трусилося тіло, я думав ще гарячка.Я навіть трохи запанікував, адже ніколи не лишався в такій ситуації.
Я дав можливість дружині набратися сил, й відпочити попросив персонал, щоб вони дитя нагодувати сумішшю, й наша принцеса заспокоїлась.Пройшов чималий час, а жінка прокинулася, ми просили Юлю частіше прикладати до грудей, але та відмовлялася й наголошувала що зіпсує груди.Я ще більше впав в паніку аже зараз Юля думає про себе, а не про крихітку.На 3 день нас виписали і я думав що хоч вдома вона стане м’якшою, але ні чуда не стало, вона вирішила поїхати з друзями на каву, а мені залишила дитя, приїхала в вечері, я не витримав:
-Ти маєш хоч якусь повагу до дитини, де ти вешта_єшся?
-з друзями, а що сталося, в нас гендерство ти теж такий як я ти ж батько
-ти маєш бути поруч!
-я не збираюсь заліпати в пелюшках, хочу відпочити!
Ми той рік провели в постійних сварках, я схуд на 7 кг. Нерви виводили із себе я втрачала розум це справді важко.
Але засмучувало найбільше те що моя дружина абсолютно не дбає за дитиною.
Зараз Ніці 10 і в них так і неналагоджений контакт, вони майже не спілкуються, Ніці все рівно де мама, донька більше схильна до мене.
Жінка цими питаннями не хвилюється й вважає так має бути, але я вважаю що вона травмує психіку дитині, як ви вважаєте??
