У сонячний весняний день ми з Ольгою гуляли центром міста, на годиннику була 7 година вечора, ми вирішили сісти в тролейбус, щоб добратися до квартири в якій ми проживали разом. Перед тим як сісти в маршрутку ми скупилися в супермаркеті, Оля тримала в руках сумку з покупками, серед яких була і пляшка молока. Кожен раз, я завжди приглядаюся до людей в транспорті, цього разу помітила, як вагітна жінка стояла біля хлопця який сидів в навушниках, як на мене, він спеціально закрив очі, щоб не давати місце жінці.
Я показала Ользі цю ситуацію, моя подруга, дуже бойова жінка, вона впевнено підійшла до хлопця й штовхнула його за руку:
– Може досить прикидатися, що спиш, біля тебе стоїть вагітна жінка тобі не 45, дай місце
– Шановна, я сам вирішу коли й кому поступатися місцем, за 2 зупинки виду, тоді хай сідає..
Ця байдужість сильно розізлила Ольгу. Вона завжди вважала, що необхідно бути ввічливим до старших та вагітних й особливо до тих, хто потребує допомоги. Тоді моя подруга не очікувано для мене відкрила банку з молоком й вирішила діяти рішуче, Ольга вилила молоко хлопцеві прямо в обличчя.
— Так тобі й треба безсердечний, може охолониш й додумаєшся встати! — вигукнула Олена. — Повага до навколишніх має бути завжди не важливо в якому ти віці!
Люди в тролейбусі завмерли від здивування, адже ніхто не очікував такого від моєї подруги. Пасажири почали перешіптуватися й хихотати з хлопця, облитий молоком парубок, сидів ошелешений і не міг сказати ні слова. Він швидко піднявся і залишив маршрутку на наступній зупинці, не доїхавши до свого місця призначення.
Вагітна жінка з вдячністю подивилася на Олену та й сіла на місце хлопця.
— Дякую вам, зараз так мало таких справжніх людей як ви, — тихо сказала вона
– Олена посміхнулися у відповідь, -Колись і я буду мамою не хочу, щоб таке покоління росло.
Коли ми вийшли ще довго обговорювали ситуацію в тролейбусі, ми надіємось що той хлопець одумався, й зрозумів що був не правий.
