Я працюю водієм на автостанції в мене постійно той самий маршрут Луцьк Світязь
Я постійно зустрічаю нових людей все частіше бачу людей з темною шкірою які постійно бігають по автобусах і щось продають, просять в інших людей.Але останні 2 місяці я бачу одного й того ж чоловіка. Він постійно сидить на лавці й чекає на доньку, яка має приїхати по нього. Коли я підійшов і запитав чи довго ви чекаєте він відповів що 2 місяці. Ми переїхали з Луганська, донька поселила мене у квартирі й привезла наші речі, після того пропадає й більше не з’являлась вирішив тут на неї чекати.
Я вирішив допомогти старенькому пошуку його доньки.Виявилось донька попала в аварію й вже майже 2 місяці як її немає.Не знаю як повідомити цьому чоловікові, я бачу як він уважно проглядає людей, я все ж наважився сказати, той не міг стримати сліз, він ридав не своїм криком й все говорив:
-Чому так стало, чому це не справедливо
-Я розумію що вам боляче, але прийміть це свідомо й з того що ви плачете нічого не зміниться
-як дальше жити…
Тоді лунала тиша я розумів що тепер крім мене в нього нікого немає, я вирішив забрати старого Вадима жити до себе, адже Дружина поїхала на заробітки я теж сам лишилася, діти вже теж дорослі й майже не приїзджають, та й мені буде веселіше.
Знаєте Вадим дуже компанійська людина, за професією він кухар, тепер на моїй кухні готується завжди смачна їжа, й окрім кота Васьки з роботи на мене чекає Вадим.
Ми живемо мирно й все добре, я піклуюся про Вадима, а він про мене.
