Мої студентські роки не пройшли дарма, ще тоді бабуся і мама мені говорили головне для дівчини – це вдало вийти заміж, аже, що може бути краще сильного чоловічого плеча, ніяка кар’єра так не підтримає, та й друзі сьогодні є, а взавтра їх може не бути..
Я тоді зрозумінням віднеслася до їх слів, та і їхні слова постійно прокручувалися в думках. В нашій групі було 12 хлопців і 5 дівчат, це була справжня міцна група за роки навчання ми були як сім’я. Сесію здавала на відмінно, оскільки один одного тягнули.
Я постійно сиділа за однією партою з Миколою, він красивий парубок, правда вчитися не дуже хотів, тому, я його рятувала під час залікових робіт. Час і йшов, ось ми вже і на 4 курсі. Коля частенько ночував в мене, мої батьки не були проти, адже бачили в ньому хорошого хлопця. Вихідними тато і Микола їздили на рибалку, ми ж з мамою мали активний шопінг. Цей перезапуск думок всім нам йшов на користь.
Але одного дня мене знудило в тролейбусі від чоловіка, який неприємно пахнув домашніми котлетами, я попросила водія зупинитися і вже до навчального корпусу йшла пішки. Микола запитав ще тоді чи не вагітна, я гордо сміялася і казала що ні, але зробила тест, щоб перевірити себе. Тоді результат був точний 2 смужки на тесті. Ми тоді цю подію святкували й в університеті та вдома. Вже і батьки Колі стали ближчими з моєю родиною. Я все казала, що народжу красеня з голубими очима, світлим волоссям.
Весілля не робили лише розписалися, адже нам і так добре і це було наше спільне бажання.
Коли в мене почалися перейми Коля дуже переживав, щоб все було гаразд, я тоді так кричала, але мої пологи пройшли швидко, акушерка була досвідчена,як зараз пам`ятаю з посмішкою на очах витягнула темношкіру дівчинку, з чорними очима та темним волоссям. Коли я це побачила одразу втратила свідомість, тоді такого повороту долі ніхто не очікував тимбільше я. Коли мене привели до тями вся сім’я була поруч і тримали маленьку темношкіру дівчинку.
Тоді я не знала, що сказати та першим почав говорити свекор:
-Адріана ти тільки не хвилюйся з тобою все гаразд, і твоя донечка пішла в мою родину, моя мама народила мене ще в 17 року бувши студенткою медичного університету, ще тоді в юні роки Нельсон мій біологічний батько покинув матір і поїхав на свою батьківщину, мама сама мене виховала, я про це знав, але приховував..
-Але чому саме я народила темношкіру дитину, мені соромно всі будуть говорити що я в чомусь винна
– Донечко, бережи себе і дитину ти нікому нічого не винна!
-Дякую за підтримку!
Коли донька Валерія підросла почала робити перші кроки, на майданчиках матусі безсоромно тикали пальцями, дітки насмілювалися і вигукували чому така чорна, і в тому роді..
Я психологічно підтримувала доньку, адже розуміла, як важко їй сприймати, що вона не така як всі, але з часом Валерія почала контролювати себе і давала відсіч тим хто намагався образливими совами вивести Валерію із себе.
