Пів року тому ми з чоловіком, зібравши всі сили та заощадження, й втілити давню мрію — побудували наш маленький куточок за містом. Дача була для нас чимось більшим, ніж просто місце для відпочинку. Ми хотіли створити свій власний простір, де могли б садити огород та відпочивати від міської метушні.
Кожен вихідний ми проводили там, облаштовуючи все до найменших дрібниць. Чоловік будував паркан, та закінчував ремонтні роботи в будинку, а я висаджувала помідори, огірки та інші овочі й займалася квітниками в саду. Ми разом вибирали меблі, кухню, дівани планували, де розташувати гамаки. Поступово дача стала нашим улюбленим місцем на землі і навіть мені не хотілося повертатися в місто.
І ось, коли ми нарешті завершили ремонт на дачі і почали по-справжньому насолоджуватися своїм тихим райським куточком, з’явився він — наш кум Олег їі своєю дружиною Вікторією. Спочатку він просто приїздив на вихідні, щоб разом посмажити рибку, шашлики, трохи відпочити за келихом вина послухати щебет птахів. Але з часом його візити стали все частішими і мені це стало надоїдати.
Олег почав говорити, що наша дача це для нього — ідеальне місце для зберігання його велосипедів і садового інструменту. “Ну, що вам важко приютити декілька деталей воно дуже мало займе місця?” — питав він, підкреслюючи свою нахабну посмішку. Мовляв, у вас тут і так багато місця,а в мене на дачі дуже мало і все таке занедбане, тому хай краще воно зберігається тут, до того ж він завжди нагадував як він допомагав нам колись в квартирі клеїти обої .
Через балакучий язик Олега ми не могли йому відмовити й думали це тимчасово. Тоді він попросив від замка ключі і ми звісно погодились адже довіряли йому і тепер Олег став навідуватися на дачу без попередження. Часом він міг залишити свої речі де попало, в будинку міг й не помити після себе посуд і це тиждень так стояло поки я не приїду, а іноді й сам залишався на ніч без нашого на те дозволу. Його велосипед стояв прямо під нашими вхідними дверми, а інструменти займали чималу частину підвалу й сараю. Затишок, який ми так довго будували, поступово почав втрачати свої обриси й наш будинок перетворився на купу непотрібного для нас хламу.
Ми з чоловіком частіше ловили себе на думці, що дача вже не належить лише нам двом і більш комфортно себе печуває там Олег. Замість тихих вечорів на самоті ми тепер мали ділити простір з Олегом, який втікав від своєї дружини Вікторії та його речами і нескінченними розмовами про “чоловічі справи та що тут ще потрібно побудувати”. Чоловік намагався заспокоїти мене, мовляв, це все тимчасово,ми можемо його в любий момент вигнати , але я бачила, його невпевненість в словах.
Одного разу, коли ми з чоловіком попередили Олега що хочемо провести вихідні у двох й попросили не приїзджати в ті дні, Олег тоді погодився, ми купили гарне вино, фрукти та м’ясо для барбек’ю приїхали на дачу, але Олег уже був там. Він сказав що в нього зломався мотор і тепер він буде всі вихідні ремонтувати в нас на дачі. Окрім цього він говорив що не буде нас турбувати, лише ремонтуватиме машину. Але мій настрій був зіпсований й до того ж він постійно бурчав своєю машиною, в мене вже від того бурчання розколювалась голова й тоді я не витиримала
і врешті-решт висловила все, що в мене накопичилося за стільки часу.
– Олег, ми цю дачу облаштовували для себе, щоб мати місце лише для нас двох тому ми даємо тобі час до завтра для того щоб ти зібрав свої речі й відав нам наші ключі ти наш кум, але свеж таки це наша особиста дача в яку ми самі вклалися! — сказала я, намагаючись залишатися ввічливою, але твердою в своїх намірах. Він подивився на нас і, можливо вперше, зрозумів, що перегнув межу нашої довіри.
-Дякую за те що приютили до завтра все заберу й після себе наведу порядок..
В той момент я зрозуміла, що іноді потрібно бути більш наполегливими, захищаючи свої кордони і особистий простір. І хоча ми все ще дружимо з Олегом, наша дача нарешті знову стала тим тихим куточком, який ми з чоловіком так ретельно створювали для себе на початку.
