Коли ми одружилися Степаном коли обом було по 32,тоді у нас відразу почався складний період життя, я була звільнена з роботи, чоловіка перевели на нову роботу й 3 місяці не виплачували заробітню плату. Ми розуміли що в нас критична ситуація і для того щоб вижити були змушенні пожити 4 роки в сім’ї чоловіка.Але якби я знала які випробування на мене чекають , не знаю чи б переїхала. Я була як прислуга піля будь яких сімейних засліль я мала прибрати помити посуд, всім попрати одяг й попрасувати, будинок мав блищати, туфлі мали бути вимиті наполіровані, город теж був за мною закріпленний. А моя свекруха в красивій сукні ходила на роботу, вона працювала бухгалтером в госпіталі. Приходила о 18 годинні злегка рум’яна, й постійно намагалася принизити мене й мою працю:
- Олька що ти сидиш, я повечеряла з батьком йди прибери
- А що самі?
- Ти ж не втомилася, а я цілий день на ногах й голова постійно зайнята, тобі ж немає про що думати
Я промовчала й була змушенна виконувати всі їхні забаганки, оскільки вони відверто говорили, що нам пора з’їжджати. Нам тут не місце. Я часто плакалась в рубашку чоловікові, але знала, що й він нічого не вдіє, такі вже вони є.
Ми зі всіх сил закінчили в нашій квартирі ремонт і майже без меблів переїхали. Тепер думали нарешті не будемо бачити кислих облич чоловікової рідні, але не так все сталося, як планувалося.
Пилип Станіславович й Маргарита Яківна почали безперестанку навідуватися до нас, як справжні батьки й друзі.
Постійно втручалися в наш побут: то рослинність принесуть, або ж якусь старечу посуду яка нам взагалі не потрібна, або якісь коври. Я постійно твердила не потрібно сюди приносити ці речі. Вон зрозуміли що я сердити ще за ті часи коли вони мною посилались й навіть перестали деякий час появлятися в нашому житті. Пройшло небало не багато часу й чоловікові родичі,я так їх називаю від початку місяця знову взялися за старе, тепер вони приїжджають вранці на каву, а ввечері на чай,я їм натякаю, що трішки втомилася від їхніх відвідин, але вони говорять, що дуже сумують за нами й життя таке коротке потрібно встигнути натішитись один одним.
Я б підтримала їхню тему, якби вони в ті часи теж дали руку підтримки, а не копня під з_ад.
Не знаю як з ними боротися й що говорити, щоб скоротити їхні візити до мінімуму, що ви можете порадити?
