Наша сім’я завжди була зразковим прикладом для мене. Оскільки тато з мамою дали нам справжнє комфортне життя. Сім’ї було 8 дітей 2 сестрички 6 братиків.
Ми намагалися жити дружньо, але було по всякому і билися і мирилися. Час йшов швидко від пелюшок до випускного ось і почалося справжнє життя кожен розбігся по своїх правах, в кожного були свої сім’ї і сталося так, що 2019 році помер наш татусь.
Мама дуже важко пережила цю втрату в неї почалася депресія, ми її лікували, але все марно вона ні як не хотіла боротися, в сьому винила нас, казала, що ми винні в цьому, хоча ми розуміли, що на все воля Божа, якби вона була в здоровому розумі вона ніколи б таке не говорила.
Останні 3 місяці мама почала вживати алкоголь і вже геть закинула хатні справи. Ми вже втомилися боротися з її байдужістю до життя і врешті в кожного з нас є свої сім’ї та справи. Ми не можемо постійно їздити в село яке за 200 кілометрів від міста. Тому ми прийняли спільне рішення відправити матір в дім пристарілих той же день повідомили їй про це:
-Мамо ти тільки не хвилюйся, ми вирішили відправити тебе в будинок пристарілих, оскільки ніхто з нас не може жити з тобою, а там є дбайливий персонал, який буде завжди поруч, і нам буде спокійніше.
– Дітоньки чи ж є у вас совість де ви бачили таке у нашому селі, що хтось самотню літню матір здав у той ваш будинок?
– мамо ми ж піклуємось, ми будемо навідувати тебе, ти не переживай ти будеш не сама
-То я вас з батьком ростила, а ви он як вирішили на старості, мабуть, хату хочете продати й кошти поділити?
-Мамо ні ти, що таке говориш?
– ми любим тебе!
– Якби любили то б туди не відправляли..
– Не кажи дурниць давай краще швидше збирайся!
Мама з гордо піднятою головою пішла до своєї кімнати збиратися, з собою вона взяла декілька речей, і основне спільне фото нашої сім’ї. Ми в той же день її завезли туди. Перший тиждень коли її навідували вона не охоче нас зустрічала і казала, щоб більше її не турбували. Для комфорту матері рішили зробити паузу на 1 місяць у наших навідуваннях в заклад, але вчора вранці зателефонувала медична сестра і повідомила сумну звістку, що мами не стало і просила приїхати забрати речі і конверт який вона залишила з підписом для дітей..
Я не вагаючись зателефонував братам і сестрам за 20 хв ми були біля рук матері, яка лежала худа і бліда. Душа розривалася коли читали той лист біля рук матері, яка писала: «Простіть мене діти, мабуть, я була поганою матір’ю, що 8 дітей відмовилось від мене, будьте всі здорові та щасливі, а я завжди молилася за вас буду молитися на небі теж мої соколята…»
В той момент у нас опустилися руки, сльози текли рікою, як ми могли так поступити з найдорожчою людиною, як пережити цю втрату…
«Простіть мене, діти, мабуть, я була поганою матір’ю, що 8 дітей відмовилися від мене», в той момент я не знав, куди себе подіти, як ми могли так вчинити з найдорожчою людиною у світі.
