Ми з чоловіком прожили разом 5 років. Коли одружилися мені було 24 йому 34 роки. Скажу різниця не маленька, але я хотіла вже досвідченого , відповідального чоловіка, який все триматиме у своїх руках. З вигляду він так себе показував, постійно був зайнятий у своїх справах…
Я жила у квартирі, яка перейшла мені у спадок від бабусі, це була не квартира, а мрія розкішна простора в центрі Львова, гарна тераса, що це можна хотіти. Чоловік жив за містом у батьків. Подумки про себе думала, як в такому віці ще не мати житла? Але про це ніколи не говорила з Василем.
У нас народилася донька. Назвали Сніжана, ну звісно коли стало питання де приписати чоловік відмахнувся від будинку батьків і почав мене вмовляти приписати у своїй квартирі не тільки доньку, а й себе. Вчора на кухні за чашкою кави він почав розмову:
– Ліля не годиться жити разом, а бути приписаним окремо. Що це за сім’я?
– Вася я не проти купи квартиру і припишемось всі разом, ця квартира подарована для мене..
– Яка різниця, чому ти постійно мене відторгаєш? в мене вже самооцінка від цієї ситуації погіршилась, відчуваю себе не рідним..
Тоді, я змовчала, допила каву і пішла спати, вранці почула дзвінок, кур’єр приніс лист для мого чоловіка, звісно не хотіла відкривати, але вирішила все ж прочитати оскільки адресат міський суд.
Виявляється мій чоловік заборгував крупненьку суму своєму знайомому, написав розписку, що поверне до 20 лютого 2024 року, а вже червень.
Коли прокинувся мій чоловік, я вручила цей лист, звісно у нас почалася сварка, адже нащо він взяв 5000 доларів так і не відповів, у висновку сказав, що подає на розвід, адже я його не ціную і постійно щось хочу.
Така позиція Василя мене дуже образила. Хай йде, куди хоче побачимо, де він далі житиме, адже його батьки після останньої сварки сказали, що більше на поріг не впустять…
