Два роки тому, я вирішила поїхати за кордон під час в _iйни. Оскільки для мене та моїх дітей перебувати в країні де йдуть воєнні дії у місті Луганську було дуже небезпечно.
Довго думала куди податися і все ж таки вирішила обрати країну, де океан, свіже повітря, екологічна їжа, про цю країну чула від подруги тільки хороше вона вже там понад 5 років.
Отож зібрала речі зробила паспорти й вирушила в обійми незнайомому, по дорозі до нового життя, обдумувала чи все буде добре, чи буде місце комфортне для мене і моїх діток, адже вони ще такі маленькому Давидкові 2 рочки, а Денисові 7 років.
Коли приїхала мене зустріли добре, запитували чи зможу працювати, я сказала так, адже, я майстер перманентного макіяжу. Вони вирішили поселити мене в місті, щоб краще себе реалізувати. Спочатку було дуже важко, адаптація,інша мова, дітей відправила в садок та в школу, а пізніше мені навіть дуже сподобалося.
Я почала займатися спортом, зранку в мене був ритуал проснутися о 6 годині на пробіжку, я схудла змінила зачіску, покинула погані звички такі як алкоголь і сигарети.
Одного прохолодного ранку я вибігла погано одягненню, вітер був сильний і дуже сильно дув мені в спину, почався дощ, я вже не знала що робити й трішки запанікувала, адже розуміла що пробігла далеко, а назад бігти неможливо.
Шукаючи номер телефону місцевих таксистів до мене під’їхала автівка, опустилося скло і чоловік років 50 почав розмову першим:
–прекрасна леді ви маєте стурбований вигляд, з вами все ви в порядку? Чи можливо потрібна допомога?
– Так не можу обратися додому, на вулиці дуже похолодало…
-Я вас підвезу, ви не проти?Гарантую безперу і хороші манери поведінки
Я зрозуміла що людина дійсно хоче допомогти і вирішила під’їхати з ним додому. Все так закрутилося, що зараз я вагітна в третє ми щаслива пара сини обожнююсь Марка.
Але одного вечора до мене зателефонувала двоюрідна сестра і не питаючи мого дозволу почала мені говорити про те з чим я не погоджуюсь
– Аліна моя мала Оксанка їде до тебе, я їй гроші дала на перший час, а дальше думаю ти їй допоможеш?
-Валя, а чому ти не попередила про своє рішення хоча б за 1 місяць?
-Яка різниця чи попередила, чи ні зараз попередила..
-Велика, я ж не сама живу! В мене сім’я діти я не можу все підлаштувати через те, що ти цього хочеш?
– ти багата і розумна справишся, дивись мені Оксанку не ображай, а то я на все село розкажу яка ти тітка..
– Що? ти ще мене ставиш перед фактом?
– Та що ти Алінка? Ми ж одна кров, одна родина
– Послухай Стефанія і зрозумій мене правильно доньку твою не прийму до себе жити ти не ображайся, максимум можу допомогти знайти житло
– Яка ж ти скупа баба! Відчувало моє серце що ти можеш такий коник викинути!!
– Думай, що хочеш, це твої справи!
– Тоді я знати тебе не хочу, бувай!
– Гарного дня сестричко, в селі всім передавай від мене привіт…
Після цього дзвінка ні Валя, ні її донька Оксана те турбували мене більше. Я думаю вони образилися на мене, але я перш за все піклуюся про свою сім’ю і її комфорт, а не за всіх інших. Як ви гадаєте чи правильно я поступила з донькою сестри? адже інколи я згадую про них..
Прийняла рішення не приймати дочку сестри Оксану жити в своєму будинку, максимум чим могла допомогти це знайти житло в новій країні
