Ще три роки тому моє життя було зовсім іншим. Ми жили в трьох: я, чоловік і донечка Іринка. Але того злощасного ранку чоловік пішовши на роботу не повернувся. Нещасний випадок залишив донечку сир0тою, а мене вд0вою. Я довго приходила до тями, але розуміння того, що я мама, допомогло мені оговтатися.
Я влаштувалася на роботу, хоча батьки допомагали мені фінансово.Та я хотіла забезпечити свою дитину всім. Єдине, що не вистачало донечці це тата, я не знала як я можу їй замінити його. Та доля вирішила все за мене.
Я ще з дитинства дружу з Андрієм. Ми виросли в одному будинку, ходили до одного класу, батьки називали нас нареченими, а ми були кращими друзями. І коли не стало мого чоловіка Андрій мене підтримав, він всіляко допомагав і морально і фінансово, коли потрібно то і фізично, навіть часто був нянею для моєї Іринки.
Андрій зажди був для мене хорошим хлопцем, я ніколи не розглядала його як нареченого лише як друга, тому коли почула про те, що він одружується, була дуже щаслива. Я зичила йому і його нареченій щастя. З нею я також познайомилася. Якщо чесно вона мені не надто сподобалася, гонорова, з завищеними вимогами до всіх і абсолютно без почуття гумору. Та Андрій був щасливим і я за нього раділа.
Наближався день весілля, всі активно готувалися, я також допомагала чим могла. І ось за кілька днів до весілля мені зателефонувала мама Андрія, тітка Люба. “Ой, Оксанко, у нас таке сталося, що не знаємо що робити. Майбутня невістка від нас втекла, залишила записку, що передумала виходити за Андрія, бо він не її рівень. Тепер не знаю як синові зарадити, а ще ж скільки всього вклали в те весілля, люди запрошені, ресторан оплачений. Що робити, Оксанко?”
Я була шокована. У мене не було слів. Я навіть не могла уявити, як таке можливо. Як можна так вчинити? Відвела доньку в садок, сама помчала до Андрія. Картина не весела: тітка Люба заплакана, Андрій насуплений. Тато його дядько Іван, подивився на мене і на лиці заграла посмішка: “Чуєте, наречені, ви ж з дитинства разом, то може ви зіграєте весілля?” Я, Андрій і тітка Люба були ошелешені. А він продовжив:” А, що за весілля заплачено, гості прийдуть, не пропадати ж добру? А ви ж не чужі, поживете кілька днів для картинки та й розлучитеся”
І завертілося все. Ми швидко ввели в курс діла моїх батьків і сестер, швидко придбали сукню нареченої. Я погодилась зіграти роль нареченої для того, щоб зробити цей день менш болісним для Андрія, я хотіла його підтримати.
В день весілля ми вітали гостей, усміхались. Нас всі вітали і говорили, що чекали нашого весілля з дитинства. Після весілля я з донькою вирішили на недовго переїхати до Андрія, щоб підтримати легенду.
Так промайнув місяць, я натякнула Андрієві на розлучення, хоча, якщо чесно не хотілося йти від нього, навпаки хотіла стати йому справжньою дружиною. Андрій, став мені дуже близьким, і я зрозуміла, що це — не просто роль. Це був справжній шанс для нас обох. І він мене не відпустив, він зробив мені справжню пропозицію, сказав, що кохає мене з дитинства, та не зізнавався, боявся, що втратить мене. Тому беріг мене і нашу дружбу.
Ми стали сім’єю. А два місяці тому, ми дізнались, що ми чекаємо на малюка. І тепер, дивлячись на нашу маленьку сім’ю, я не можу повірити, як швидко змінилося моє життя. Ось так дружба переросла в кохання.
