Я родом з села що в Ковельському районі. Ми люди до праці привикли з самого дитинства, адже мама все життя працювала то в колгоспі то на фермі, коли все розпалося мама пішла на завод. Ну звісно щоб мамі було легше ми допомагали чим могли коли мама працювала на фермі ми допомагали мити корів, носили відра з молоком, та й навід давали їсти худобі.
На завод я пішла в 18 років важко було ту проводку скручувати, але я все витримала, розуміла що ніхто не допоможе, мій брат Коля хитріший розумів, що важко трудитися не хоче та й одружився з дівчиною Інною нашого голови Степана Сергійовича.
З того часу Коля забув про нас, його дочка вчилася в Польщі на косметолога там і вирішила залишитись, а брат за нею як вузлик куди голова туди шия.
Ми телефонували до нього, а він все ігнорував не брав трубку.
Пройшло трохи часу і батько Інни попросив переїхати на Україну, адже хворіє сильно і хоче бачити донку біля себе.
Вже місяць як вони живуть в сусідньому селі.
Тиждень тому до мами зателефонував Коля і сказав, що буде хазяйнувати просить маму, щоб та на нього переписала всі паї. В нас їх не багато близько 5 гектарів, але на ці гектари працювали я і мама, Коля і пальця не приклав, а тепер вимагає.
Сьогодні він прийшов і почав кричати на маму що вона за весь час його перебування ні разу не зателефонувала, хоча це не правда, казав що вона думає лише про мене, і якщо вона не перепише хоча б половину землі він відречеться від такої матері.Мама не впала відчай і сказала:
-Сину а де ти був за 5 років?чому не запитав чи жива твоя ненька, чи є що їсти, де твої гостинці з Польщі?
– Я забув вдома гостинці..
-скажи своїй жінці хай теж потрудиться як я з Мариною і тоді нам віддасть частину землі, адже я ж твоя мама, якщо так не зробиш я теж відречуся від тебе..
Тоді мама розуміла, що це були не його слова, а Інни, від того часу більше ніхто не і нічого не просив.
А ми жили дальше своїм життям.
