Коли я з Павлом почала зустрічатися мої подруги і рідні не вірили у нашу пару, все через різний соціальний статус. Він із заможної родини, що мала гарний статус. А я з бідної та неповної, лише мама та молодша сестра. Павло ж проявляв наполегливість, завоював мою довіру і зрештою я погодилася стати його дружиною.
Ми з Павлом одружилися скромно: розпис, кілька найближчих людей і невеличке застілля. Нам не потрібна була гучна гулянка — ми просто хотіли розпочати новий етап у житті разом. До того ж я не хотіла, щоб мама влазила в борги, адже їй було б соромно перед сватами. Мої свекри виявилися людьми інтелігентними та вихованими, вони не поводилися зверхньо, розмовляли з моїми родичами на рівні.
Але навіть у такій простій події знайшлися ті, хто зіпсував настрій. Друзі Павла, яких ми запросили, поводилися так, ніби вони вищі за всіх. Вони постійно натякали на «бідність» моєї сім’ї, на те, що вибір Павла — «занадто простий», і що компанія не дотягує до їхніх стандартів.
Спочатку ми мовчали. Мої друзі і родичі намагалися не звертати уваги, а я лише опускала очі, щоб не показати образу. Але коли один із них дозволив собі прямо назвати нашу компанію «людьми нижчого рівня», Павло не витримав.
Він рішуче підвівся й сказав:
— Якщо ви прийшли сюди тільки для того, щоб принижувати мою дружину — двері ось там.
У кімнаті запанувала тиша. Друзі спробували щось бурмотіти, але Павло був непохитний. І зрештою вони, ображено фиркаючи, пішли.
Коли двері за ними зачинилися, я не стрималася й заплакала. А свекор сказав, що гордий що виховав сина справжньою людиною, що поважає свій вибір.
Того вечора ми залишилися в тісному колі рідних, і свято стало по-справжньому теплим. Ми зрозуміли одне: неважливо, скільки людей навколо, головне — щоб поруч були ті, хто цінує і поважає тебе по-справжньому.
