Моя мама має таке доволі строгий характер, я завжди виховувалася дотримуючись певних правил. В школі я мала навчатися не на відмінно, але так, щоб могти скласти самостійно екзамени. Коли я вступила до Вишу, я відвідувала всі лекції, здавала всі сесії самостійно. Мама одразу сказала, що за своє навчання я відповідаю сама і давати гроші аби я закривала свою сесію вона не буде.
Ні, я не була обмежена в речах, в іграшках, в гаджетах, але в мене ніколи не було чогось лишнього, все купувалось по суті. Коли мені було двадцять років я зустріла Андрія, він перевівся до нас з іншого університету. Між нами виникло кохання, а через пів року відношень він запропонував мені вийти за нього заміж.
Коли я вела його знайомитися зі своєю мамою, то дуже хвилювалася, але вже знала, що із цього приводу в неї є такий пункт, що якщо я не закінчивши навчання виходжу заміж. То я переходжу повністю на утримання чоловіка і жодним чином вона мені допомагати не буде. Андрія – це правило не лякало, він був єдиним сином у доволі таки заможних батьків, його батько мав власний бізнес. Андрій в той час він мав уже навіть свою квартиру, яка дісталась йому від бабусі.
Моя мама дала нам благословення й одразу сказала Андрію, що якщо він стає моїм чоловіком, то я як його дружина повністю на його утриманні. І свої фінансові проблеми маємо вирішувати самі. Я ніяким чином не засуджую маму, за це. Адже вона сама будувала своє життя, вона сама колись заробляла на свою квартиру. Мого батька я ніколи не бачила і не пам’ятаю, я навіть не знаю хто він. Мої дідусь та бабуся так само колись сказали матері, що раз вона мене народжує, то вона сама себе забезпечує. І мама змогла стати на ноги. Ми з Андрієм одружилися, згодом в нас народився син, якого ми назвали Владиславом.
Та про, що саме я хотіла б виговоритись, це про ставлення моєї мами до мене як до заміжньої жінки. Річ в тому, що мама абсолютно не є присутньою в моєму житті. Телефонує вона до нас вкрай рідко, якщо я телефоную до неї, то вона може навіть інколи не взяти слухавку, бо вона зайнята. На наші дні народження вона інколи приходить, а інколи має свої плани. До себе на день народження вона в нас також не завжди запрошує, бо в неї є подруги, в неї є плани й взагалі вона може вирушити в цей день в якесь інше місто.
Вона не вважає за потрібне бавитися з онуком. Так вона з ним зрідка бачиться, вона присилає Владику подарунки, але цього замало мені здається. Моєму сину три роки і він вважає своїм дідусем та бабусею батьків Андрія, так вони дуже хороші люди, вони нам багато в чому допомагають, вони постійно приїжджають до нас і кличуть нас до себе, на відміну від матері. Мою маму мій син називає не бабусею, а просто Ніною.
І от скоро я знову буду народжувати, в мене народиться донька. Якщо чесно, я розумію, що з малими дітьми мені буде важкувато, хотілося б отримати підтримку мами. Коли я до неї зателефонувала, то вона сказала, що вона мене виростила, а якщо я вирішила народжувати, то це мої материнські проблеми.
Якщо чесно, то я дуже образилась, чоловік мій також не розуміє мою маму, свекор зі свекрухою взагалі вважають її дивною. Та мама говорить, що їй байдуже, вона хоче жити власним життям і власними справами. Іще говорить, що вона нічим нікому не зобов’язана. Скажіть, будь ласка, можливо, я не права і надто завантажую свою маму своїми проблемами?
