Я ніяк не міг звикнути до того, що дружини більше немає. Це була не просто любов, це був зв’язок який не повториться більше ніколи . Олена не стало 8 місяців тому, але рана в його серці була такою ж свіжою, як у той день, коли він дізнався страшну новину. Сергій намагався бути сильним, мужнім заради свого сина, Вадима, адже розумів що йому у два рази ваще.
Після того, як Олени не стало рідна сестра дружини Ліля, почала частіше приходити до нас в гості. Ліля завжди приносила їжу, вчила уроки з Вадимом допомагала по господарству. Можна сказати вона взяла на себе роль головної в домі, оскільки моя робота забирала багато часу, й залишити її не міг оскільки гроші були потрібні, щоб виплатити кредитну іпотеку на квартиру. Ліля організовувала простір у нашій квартирі, змінила в квартирі розташування меблів, купувала квіти, вазони, додала нашій квартирі затишок та комфорт, мені це навіть подобалось Останні 2 тижні Ліля почала натякати мені, що нам пора жити разом, оскільки вона має до мене почуття. Тоді я не очікував таке почути від Лілії й не знав що відповісти, просто сказав що мені потрібен час, щоб прийняти правильне рішення. Я довго роздумував придивлявся до Вадима чи все у нас добре, чи є гармонія, але з часом я почав спостерігати як мій син ставав замкнутіший менше говорив, сидів у своїй кімнаті, тоді вирішив поговорити з Вадимом як дорослі люди:
– Щось трапилось сину? чому ти постійно нудьгуєш ?
Вадим опустив голову, намагаючись уникнути мого погляду. Його руки нервово смикалися і я бачив що чин нервує. Тоді я його обійняв
– Сину ти в безпеці, я поряд для того, щоб допомогти вирішити будь-яку ситуацію, ти ж знаєш ..
– Тато, тітка Ліля… кожного ранку дає мені список речей, які я повинен виконати до вечора, якщо я не виконую вона кричить і ставить мене в куток на годину, тату я її боюся і дуже стараюся, але іноді не встигаю все зробити розумієш.
Тоді моє серце стискалося від болю, я обняв сина і сказав що більше ноги Лілія не буде в нашому домі, й більше ніхто не буде кривдити мого сина.
О 9 ранку Лілія знову прийшла в нашу квартиру. В той день я взяв вихідний, щоб поговорити з Лілією. Я заварив каву і попросив Лілю сісти за стіл, щоб поговорити:
– Ліля, я дуже вдячну допомогу, яку ти нам надала, але я помітив, що ти почала дуже часто бувати у нас і втручатися в наше життя. Я знаю, що ти хочеш допомогти, але мені здається, що ти переступаєш межу.
– Сергію, я просто хотіла допомогти тобі. Після смерті Олени, я думала, що можу стати частиною вашої сім’ї й Вадим мене полюбив.
-Я розумію й за все дякую, ось візьми конверт там гроші за твої старання, думаю я тебе не образив, але ти повинна зрозуміти, на далі не приходь сюди ми самі справимось. Твої почуття до мене… вони додають мені складнощів. Я поки не готовий до спільного життя з тобою, до того ж мені потрібно час, щоб зрозуміти, як жити далі без Олени.
З того часу я не спілкувався з Лілією, найняв хорошу няньку, мій син знову розцвів. Тоді я розумів та прийняв рішення, що головне зараз – це підтримати Вадима і створити для нього стабільні і спокійні обставини. Ми вчимося бути щасливими в двох і поки в мене вдається завойовувати повагу від сина.
