Мій чоловік Степан йшов звичним маршрутом додому після важкого робочого дня. Сонце вже ховалося й наступала ніч. Втома, що накопичувалася протягом трудового дня, накрила його з головою, і він відчув, як світ навколо стає розмитим і далеким.
Раптово очах все розмилося, і Степан знепритомнів, падаючи на бруківку. Люди, які проходили поруч, лише поглядали на чоловіка, вважаючи, що він, просто спить або п’яний. Ніхто не зупинився, ніхто не підійшов, щоб перевірити, що сталося з Степаном.
Минуло до години часу, коли до Степана підійшла старша жінка, яка поверталася з продуктового супермаркету. Вона помітила його ще здалека, і серце її билося швидше від тривоги. “Це ж може бути щось серйозне,” – подумала вона й швидко викликала швидку допомогу.
Вона схилилася над чоловіком і побачила, що його обличчя було блідим, на слух почула глибоке шумне дихання, пульс майже не відчувався. Жінка згадала, як її рідний брат страждав від діабету, і зрозуміла, що рівень цукру в крові у цього чоловіка, критично низький. Вона дістала з сумки цукерку і обережно поклала її Степану на язик й продовжувала чекати медиків.
Швидка допомога прибула не дуже швидко, жінка вже почала хвилюватися. Медики зробили необхідні заходи, і за деякий час Степан прийшов до тями. Він відкрив очі і побачив перед собою обличчя незнайомої йому жінку, він не розумів де він і що трапилось але потім працівники медичної служби все розповіли й Степан з вдячністю цілував жінці руки. Тоді він не міг знайти слів, щоб висловити свої думки, але жінка лише посміхнулася і сказала: -Не хвилюйтеся я вас розумію, зараз все буде добре, дайте телефон зателефоную вашим близьким..
Степан дав мій номер,я швидко приїхала, мені безмежно було приємно, що в світі є такі чуйні люди як Варвара,я теж подякувала їй за чуйність й забрала чоловіка додому.
