Хочу вам розповісти свою історію, яка має давню, мабуть, як світ проблему, а саме – це свекруха і молода сім’я. Так я знаю, що багато зараз почнуть писати, що от знову звинувачують свекруху, а молодь зараз не вихована, поваги ніякої немає. Так, звичайно є нормальні сім’ї, є нормальні свекрухи та невістки, в мене багато подруг, що не мають тих проблем, в мене є сестра у якої прекрасні відносини зі своєю свекрухою, але на жаль мені так не пощастило.
Я виросла у родині де дуже добре ставились до своїх батьків, до своїх дідів та бабів. Моя мама жодного разу не заперечила поганим словом своїй свекрусі, та своєю чергою жодного разу не сказала моїй мамі чогось поганого.Навпаки коли мої батьки чогось там сварились між собою, то батькова матір завжди ставала на сторону моєї мами, своєї невістки.
Тож коли я зустріла Артема, він з часом запропонував мені вийти за нього заміж, я була впевнена, що обов’язково поладнаю з його мамою. Адже бачила хороші приклади, тому не мала сумнівів, що в нас все буде добре. Артем проживав зі своєю мамою у трикімнатній квартирі, тому після весілля одразу Ганна Павлівна запропонувала нам жити в неї. Мовляв, син у неї один, вона вже не молода їй потрібна допомога, чому ми маємо стикатись по орендованих квартирах, якщо своя така велика.
Також вона обіцяла, що лізти в нашу молоду сім’ю не буде, ні порад мені давати чи критикувати. Ми погодились, адже до весілля були трохи знайомі й скажу вам чесно, що склалось враження, що ми таке з нею подружимось. Але така ідилія після весілля тривала приблизно місяць чи два.
Тоді я почала помічати у Ганни Павлівни роздратованість, все, що я говорю її дратувало, вона мене перебивала і починала говорити своє. Все, що я готовила, вона демонстраційну відмовлялася їсти, хоча готувати мене мама навчила. Та й взагалі, я неодноразово випадково ставала слухачем того, як Ганна Павлівна жаліється моєму Артему на мене. Артем же завжди заступався за мене, та говорив, що я ще молода господиня і з часом все в мене буде прекрасно.
Коли я завагітніла Ганна Павлівна почала робити такі незначні натяки на те, що дитина не Артемова. Мене це дуже тоді образило, я сказала чоловікові, що якщо його матір надалі буде себе так поводитися, нам доведеться йти на орендовану квартиру. Він поговорив з нею і вона неначе заспокоїлась, коли народився наш синочок Владислав Ганна Павлівна знову взялась за своє. Почала шукати відмінності між Владиславом та Артемом, навіть Артемові дитячі фото прикладала біля мого сина, щоб зрівняти чи є схожість.
Але коли одного дня нам дзвонили двері та вручили лист, на ім’я Ганни Павлівни ми були поряд, звичайно вона не хотіла його при нас відкривати. Але Артем настояв, адже ми бачили там адресу відомої приватної лабораторії. Якщо чесно, то Артем захвилювався, думав, що мама захворіла, аж виявилось ні, то прийшов тест на батьківство. Тобто вона потай зробила тест чи дійсно Владислав син Артема. Звичайно результат позитивний.
Тоді мій чоловік влаштував грандіозний скандал, Анна Павлівна довго плакала, перепрошувала. Сказала, що ніколи більше не буде нас ображати, що це був останній такий необдуманий крок, просила вибачення і ми вирішили все ж таки вибачити. Та видно, що дарма.
Одних вихідних ми вирішили поїхати до моїх батьків на вихідні, пробули ми в моїх батьків лише один день в суботу, а ввечері зателефонував напарник Артема по роботі та попросив його замінити його в неділю, бо в нього щось там трапилось. Артем мені пропонував залишитися з Владом поки що у своїх батьків. Але я вирішила їхати з чоловіком додому. Повернулись ми додому, не попередивши про те Ганну Павлівну. Так, як синочок заснув у машині, ми рухалися і заходили у квартирі доволі тихо, щоб не розбудити дитину. Тихенько відкрили двері своїм ключем і почали навшпиньки іти у свою кімнату, але тут почули доволі цікаву розмову, що лунала з кухні. Там сиділа Ганна Павлівна зі своєю подругою Ельвірою.
– Ельвірочко, я зроблю все так, щоб підставити цю пройдисвітку та виставити її зі своєї квартири. І залишуся жити тут з Артемом. І що, що Владик з мамою ростиме, я також колись сама з дитиною залишилась, нічого страшного.
Цей стало останньою краплею нашого проживання в цій квартирі. Тоді мій Артем, навіть попри те, що спить маленький син влаштував гарячу розмову своїй матері. І поки вони галасували, я швидко зібрала речі, зателефонувала своєму батькові він приїхав і допоміг нам переїхати. Спочатку до моїх батьків, а через два дні ми знали в оренду квартиру.
З того часу минуло вже пів року, ми абсолютно не спілкуємося з Ганною Павлівною. Якщо чесно, то навіть якщо Артем з нею помириться, бо все ж це таки його рідна матір, я миритися з нею не збираюся, цієї жінки для мене не існує.
Але в мене виникає одне єдине питання до таких жінок. На що ви сподіваєтесь коли руйнуєте сімейне життя своїм синам? Ви не вічні, він не може вічно жити з вами. З часом вас не стане і тоді він залишиться сам, підстаркуватий, одинокий нікому не потрібний чоловік. Хіба ви цього не розумієте?
