Я завжди притримувалася тієї думки, що дорослі діти мають жити окремо від батьків. Так колись мене вчили мама і свекруха, у мене з обома все життя були гарні відносини. Але якось моя молодша донька прийшла до мене з проханням. Вона хотіла пожити у мене разом зі своїм чоловіком, бо винаймати житло дорого, а свого ще не мали. Я живу одна у двокімнатній квартирі, тому я погодилась.
Я виховувала свої двох донечок практично сама, бо чоловік помер, коли їм було лише сім і десять років. Було важко, але я впоралась. Доньки завжди були слухняними і самостійними.
Декілька років тому моя молодша донька почала зустрічатися зі своїм теперішнім чоловіком. Я не втручалась у її вибір і прийняла його, адже не мені з ним жити. Вони якийсь час орендували житло, а потім попросилися пожити у мене, щоб підзбирати грошей на власну квартиру.
Я віддала їм велику кімнату, а сама переселилась у маленьку. Але вже з перших днів зять почав командувати: переставив меблі, переклеїв шпалери, частину моїх речей виніс у гараж. Мені це не сподобалось, ми посварились, але потім вони зробили так, як я сказала.
Невдовзі мала приїхати моя старша донька з онуками в гості. Я сказала зятю та молодшій доньці, що стіл ми будемо ставити у великій кімнаті, бо у моїй маленькій зовсім немає місця. На що зять страшенно образився і почав кричати, що я не маю права приймати гостей у “їхній” кімнаті, бо там зберігаються їхні речі та їхній простір, а я порушую їхні кордони.
Минув час. Я чекала приїзду старшої доньки з онуками і хотіла зробити сімейний затишний вечір. У день їхнього приїзду зять ходив з таким невдоволеним обличчям, що навіть дивитися було неприємно. Коли всі разом сіли за стіл і коли за розмовою зайшла мова про майбутнє їхньої сім’ї, він заявив при всіх, що поки вони живуть з такою тещею, ніяких дітей у них не буде. Сказав, що від мене жодної допомоги, що я погана, я порушую їхні кордони і навіть згадав, що не дала грошей на їхнє весілля.
Мені стало так боляче, що я розплакалась. Вони ж вирішували це весілля без мене, то чому я повинна була фінансувати їхні мрії?
Наступного ранку я сказала доньці, що їм треба з’їжджати. Я не зобов’язана терпіти таке ставлення у власному домі й жити під одним дахом із людиною, яка мене зневажає.
Вони швидко знайшли нову орендовану квартиру і поїхали. Донька зрозуміла мене і не образилася. А от зять тепер всім розповідає, яка я бездушна, що вигнала їх і як погано до нього ставилась.
Молодша донька тепер приходить до мене сама. А нещодавно, вона зізналася, що вже серйозно думає про розлучення. Бо зять досі впевнений, що їхній шлюб руйнується саме через мене, через це у їхній родині не вщухають сварки.
Ось так: хотіла зробити добру справу, дозволила пожити у себе, а вийшла винною. Тож дійсно потрібно було дотримуватися правила, що дорослі діти мусять жити окремо, щоб не зіпсувати відносини між собою.
