Олександр у 37 років не був ні відомим бізнесменом, ні великим начальником, але мав стабільну роботу в логістичній компанії. Зарплати вистачало на себе і щоб щомісяця підтримувати свого батька — пенсіонера, який після інсульту вже не міг працювати. Чоловік допомагав оплачувати комунальні послуги і купувати продукти, адже пенсія батька ледве сягала кількох тисяч гривень.
Рік тому він зустрів Марію. Гарна, енергійна, з донькою-підлітком та мамою, яка жила разом з ними. Кілька місяців Олександр залицявся, водив Марію в кіно, купував подарунки. Нарешті вони одружилися.
Після весілля він переїхав у її простору трикімнатну квартиру. У сім’ї стало п’ятеро: він, Марія, її донька Софія, теща Галина та зрідка брат дружини, який приїжджав і залишався на кілька днів. Спершу це здавалося затишною сімейною атмосферою, але фінансові питання швидко зіпсували картину.
Олександр і Марія заробляли приблизно однаково, однак через Галину (тещу), яка не працювала у дитячому садку на неповну ставку прачкою, витрати зросли. Вона любила повторювати, що всі гроші в сім’ї мають бути спільні, і звинувачувала зятя, коли він купував щось для свого батька.
Раніше Олександр щомісяця давав батькові 4 тисячі гривень. Тепер же ледве залишав 2, а решта йшла на харчі, оплату гуртків для Софії та постійні прохання Галини «додати на ліки» чи «дати на новий светр». Але одного разу він приїхав до батька й побачив майже порожній холодильник: трохи картоплі, банка квашених огірків і хліб. Серце стислося — і Олександр відновив допомогу до 3,5 тисячі.
Коли про це дізналася Марія, вибухнула:
— У нас своя сім’я! Дитині потрібен планшет для навчання, а ти годуєш свого батька!
Галина підхопила:
— Та нехай твій тато йде сторожем працювати! Я домовлюся з завідувачкою, хоч трохи нехай заробляє!
Але Олександр не витримав і відповів:
— Тату вже майже 70, він після інсульту. Як можна таке казати? Тим паче, ви самі не багато заробляєте, набагато менше чим витрачаєте, але дорікаєте іншим.
Відтоді в квартирі почалися постійні сварки. Олександр задумався над підробітком, розглядав нічні зміни чи фриланс, аби не залишити батька без підтримки. Йому ставало важко навіть повертатися додому: замість тепла він відчував лише тиск і докори.
Часом він думав: а чи правильний вибір зробив, одружившись? Чи є шанс, що ситуація зміниться? Бо йому боляче було бачити, як дружина слухає матір, але не чує його.
Поки він шукав додаткову роботу, рішення не було. Олександр заплутався між обов’язком перед рідним батьком і новою родиною. Адже кожен вечір у їхній квартирі схожий на поле битви.
