Я мама одиначка маленької дівчинки Вероніки.Моє дитя саме прекрасне на світ.Мабуть, так вважає кожна мама, адже скільки труда вкладає кожна ненька.Але коли моєму сонечкові виповнилося 2 роки життя стало не таким солодким.
Вероніка почала бешкетувати, битися,почалась постійна агресія крик, але дивувало те що я її так опікала, щоб не насварити не бити все під ніс приносила, що трапилось не розуміла.
Одного разу ми пішли в супермаркет в мене на картці було 100 грн. купила хліб і масло, сама вписалася в ту суму що мала. Але на касі донька побачила улюблене печиво, я їй тихо на вушко сказала купимо у 2 половині дня оскільки вдома забули гаманець.
Донька звісно не хотіла це чути та тягнулася до печива.я відвезла її ближче до касира, Вероніка як цепа зірвалася верещала билася вилазила з возика. В той момент я впала в паніку.
Але найбільше мене вражають люди.
Вздовш каси я чула обурення людей: “яка психічна дитина!” , “чому її мати так виховала”, “напевно мати не знає що таке етикет”.
Тоді я не стала сперечатися і говорити про кризу дитячого віку, як діти на все реагують, бо нерозвинена психіка просто зібралась з силами й пішла дальше. Дичина на вулиці заспокоїлася і навіть почала посміхатися. Ось таке буває повсякденне реальне життя.
