Мене звуть Артур, Зараз мені 27 я все життя намагаюся добитися успіху і вроді б все в моїх руках, але праця завжди втікає так у всьому і в відносинах, навчанні на роботі у всьому до чого я не доторкнуся. Мені вже бабка в сусідньому селі яйця викачувала казала що буде краще, а ставало ще гірше, з роботи звільняють та й з квартири виселяють все крізь руки сиплеться.
А вчора приїхав в столицю вирішив сходити на концерт, але перед тим рішив пройтися по Хрещатику на мене накинулися 2 невідомих і добрали сумку з грошима і документами. Я в повному безвиході.
Тоді я сів на березі Дніпра і просто не знав що робити. Вже аж сльози покотилися. Тоді повз мене проходила жінка років 37. І першою почала розмову:
– Чому зажурився козак на березі Дніпра?
– Ой не питайте втомило життя..
– Такий молодий, а вже скаржиться на життя?..
– Так, бо воно мені постійно дає пеньки під зад.
– Так всіх воно вчить треба позитивніше дивитися і все, ходім в кафе вип’ємо кави.
Тоді я не відмовився, бо сильно змерз, Альбіна стільки анекдотів розказала про життя, скільки ситуацій навела, що мені справді хотілося жити. Тоді я розумів можливо я не там де потрібно жив мені потрібно було змінити середовище і людей які оточують навколо..
Пройшло трохи часу ми з Альбіною вже сім’я, і що хочу сказати я кайфую з нею вона надихає, я з нею в поривах кохання, постійно подорожуємо світом, зараз ми створили свій бізнес канцелярії, я відкрив інтернет-магазини, все тепер йде як потрібно. І ще на все є свій час. Пам’ятайте про це..
