Останні 5 років я не спілкуюся зі своїми найріднішими людьми. Моя мама й тато завжди мені телефонують й наголошують, що вони мене виховали, виплекали, а тепер я зобов’язана доглядати за ними. Я розумію що вони дійсно дали мені життя, але я їх про це не просила, й дорого ж вони нормальні здорові люди. Моя мама працює санітаркою в поліклініці, тато безробітний, сестра, закінчила школу вступила в університет.
Останнім часом ми дуже сваримось тому я вирішила переїхати до свого двоюрідного дядька Павла. Мій двоюрідний дядько завжди був для мене більше ніж друг, родич він був особливою людиною.
Він часто підтримував мене у важкі моменти коли я чула приниження від батьків, завжди був поряд. Він вважав мене своєю донечкою й дуже сильно гордився мною. Тому, коли після його сm _еpті я дізналася від нотаріуса, що він заповів мені свою машину та дачу, це стало для мене великою несподіванкою і водночас знаком його довіри та любові до мене.
Однак не всі в нашій сім’ї сприйняли цю новину за радість. Моя рідна сестра та батьки були не згодні з рішенням дядька й говорили, що він не справедливо розподілив своє майно. Вони вважали, що я не маю права на його майно, це майно все рівно належить всій нашій сім’ї й цей заповіт нічого не вартує.
А вчора зателефонував тато й наполягав на тому, щоб я продала отримане майно й поділила на всю нашу сім’ю.
Вони всі кричали що це було б справедливо й кожен з них так би зробив.
Тоді я відчувала себе розгубленою, адже я розуміла що дядько саме мені хотів подарувати те що для нього було цінне, з іншої сторони це мої батьки й вони теж заслуговують на майно дядька Павла.
Згодом зателефонувала мама й почала на мене кричати, вона не розуміла чому я не хочу поступитися цим майном. Я їм говорила це просто для мене дорогі речі і я не збираюся продавати те що по справді мені важливе.
Тоді я довго обдумувала,яке саме прийняти мені рішення стосовно цього конфлікту, й в один день прийняла рішення, я приїхала до своїх рідних в гості й за круглим столом почала пояснювати, що готова підтримувати сім’ю іншим шляхом, але майно хочу залишити собі, як символ згадки про дядька.
Це рішення не було легким, адже вся сім’я дивилася на мене косо й не розуміли чому саме так я поступила, але я знала, що я на правильному шляху й все роблю правильно, адже дотримуючись дядька Павла останньої волі і зберігаючи щось важливе для себе.
