Я хочу розповісти про історію двох сестер – Марії та Дусі. Життя у них склалося зовсім по-різному. Одразу скажу, що я невістка Дусі.
Тітка мого чоловіка – Марія завжди жила в достатку. Гарно вдягнена, вся у коштовностях, із зачіскою та в елегантних костюмах. Вона працювала на керівних посадах, чоловік балував, а донька Аріна мала все найкраще. Усі знали, що Марія вважала свою дитину «золотою».
А Дуся, моя свекруха, зовсім інша: рано овдовіла, сама виховувала чотирьох дітей. Вони були простими й звичайними: кондитер, швея, касирка і шофер. Не завжди грошей вистачало, але в хаті завжди панувала любов і сміх. Діти виросли в скромності, але щасливі.
Марія часто дорікала сестрі:
— Ну що у тебе за діти? Прості робітники! А моя Аріна — освічена, культурна, з великим майбутнім.
А Дуся тільки з усмішкою відповідала:
— Мої діти теж добрі. Вони мене люблять, і цього мені досить.
Роки минали. Ми з чоловіком допомагали свекрусі, коли вона захворіла й не могла ходити. Так, як живемо разом з нею. Носили її, можна сказати, на руках, купали, доглядали. І саме тоді я почула, як Аріна сказала моєму чоловіку:
— Як ти ще терпиш? Я б на твоєму місці збожеволіла. Мити стару, носити її в туалет… Фу!
Мій чоловік тоді аж побілів від образи:
— Це моя мама! Вона нас усіх сама підіймати, ночей не досипала, щоб нагодувати. І твоя мама так колись для тебе робила.
Але Аріна тільки засміялась:
— Немовля і стара — то зовсім різне.
А коли Марія занедужала, ми всі сподівалися, що донька буде поруч. Та замість того Аріна з’явилася з «новинами»:
— Мам, я знайшла для тебе прекрасне місце! Там і медсестри, і догляд, і кімната окрема. А квартиру твою ми з чоловіком перепишемо на себе, ремонт зробимо. Не хвилюйся, відвідувати тебе будемо.
Я стояла поруч і бачила, як стара жінка благала:
— Дочко, не треба мені чужих. Візьми мене до себе… Або дозволь лишитися з Дусею, ми з нею удвох будемо.
Та Аріна лише відвертала очі:
— Для чого молодим стара поруч? Живи спокійно, мама, там тобі буде краще.
Марію відвезли в дім для літніх людей. Через два тижні вона п _омерла – серце не витримало. А Аріна навіть не встигла приїхати попрощатися. Та й п0хорон організовували ми з чоловіком та його сестри з братом, бо золота донечка Аріна мала інші справи.
І знаєте, що мене найбільше вразило? Усі ті роки Марія насміхалася з моєї свекрухи, казала, що її діти прості й нічого не доб’ються. А тепер саме ці прості діти доглядають маму, подають їй воду, носять на руках, піклуються.
А от у «золотої» Аріни не знайшлося й крихти тепла для рідної матері.
